Пріоритетне завдання освіти ХХІ століття передбачає орієнтацію на інтереси особистості, які б відповідали сучасним тенденціям суспільного розвитку; створення передумов розвитку творчих здібностей людей; формування здатності адаптуватися до змін, що відбуваються в суспільстві.
Такі завдання потребують трансформації стереотипів формування професійних компетентностей, зміни ціннісних орієнтацій та зародження нових здібностей освітян. Та які б реформи не відбувалися в системі освіти, зазвичай у кінцевому результаті вони зводяться до конкретного виконавця – педагога.
Щодня перед нами постає чимало питань і проблем, які вимагають відповідей та ефективних рішень. Щоб прийняти оптимальне рішення, слід «увімкнути» так зване «критичне мислення» – це особливо результативний спосіб досягнення мети.
Критичне мислення – термін, який з’явився у науці завдяки філософу Джону Дьюї та його праці «Як ми думаємо» у 1910 році. Загалом же, критичне мислення – це наукове мислення, суть якого полягає в ухваленні ретельно обміркованих та незалежних рішень.
Дж. Локк вважав рефлексію ключем особливого знання, коли спостереження спрямовується на внутрішні аспекти свідомості.
Для Лейбніца рефлексія являє собою не що інше, як інтерес до того, що в нас відбувається.
За Д. Юму, ідеї – це рефлексії над враженнями, що придбані ззовні.
В психології їх відносять до соціальних навичок:
