Економіка та ціноутворення у готельно-ресторанному господарстві

Непрямі податки є надійним засобом мобілізації коштів до державного бюджету, але вони підвищують ціни товарів і послуг і є податком з населення.

Основними видами непрямих (цінових) податків є: акцизи (специфічні та універсальні), фіскальні монополії, мита.

Специфічні акцизи включаються до ціни окремих товарів. Як правило це товари, рівень споживання яких є мало еластичним до ціни. Найзначнішими є акцизи на спиртне, бензин, тютюнові вироби.

Відповідно до чинного законодавства в Україні акцизний збір (АЗ) — непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. Ставки АЗ є більш низькими на товари вітчизняного виробництва й більш високими на імпортні товари. Головною метою такої дифе­ренціації податкових ставок є підтримка вітчизняного виробника. До основних підакцизних товарів відносяться також автомобілі, ювелірні вироби, натуральна шкіра, хутра та ін.

Універсальні акцизи містяться в цінах на всі товари і їхня роль у формуванні доходів бюджету постійно зростає. Так у країнах ЄС частка специфічних акцизів скоротилася з 1965 по 1990 рр. з 20,2% до 12,4%, а частка універсальних акцизів зросла з 13, 5% до 15,5%.

Найпоширенішою формою універсального акцизу в усьому світі є податок на додану вартість (крім Австрії, США і Швеції), який коли­вається від 5 до 38% вартості товарів і послуг (основна, стандартна ставка в середньому в Європі коливається від 14 до 20%, підвищена ставка від 21 до 38% (Італія), знижена — від 4 до 7% (4 — Італія; 5,5 - Франція; 7 — Німеччина).

Фіскальні монополії являють собою податки на товари й послуги широкого вжитку, які належать до об'єктів державного виробництва й торгівлі (державні монополії).

Мито — податок на імпортні, експортні та транзитні товари і послуги. Розрізняють мито:

• фіскальне (для збільшення доходів бюджету);

• протекційне (захист внутрішнього ринку);

• антидемпінгове (різновид протекційного);

• преференційне (пільгове).

У високорозвинених країнах значення мита як джерела бюджетних надходжень постійно знижується внаслідок поширення інтеграційних процесів (у США в надходженнях федерального бюджету в 1990р.- 1,6%).

В Україні мито використовувалось для запобігання вивезенню товарів. У 1993 р. було запроваджене митне оподаткування експорту. Все більшого значення набуває імпортне мито.

Податок з обігу — це основний вид непрямих податків і форма мобілізації доходів у бюджет. Він включається до ціни на товари та послу  й повністю перекладається на споживача. Податку з обігу належить провідне місце серед непрямих податків у США та Канаді, а в західно європейських країнах та Японії — податку на додану вартість. При вилученні податку з обігу оподатковується вся валова виручка від реалізації товарів та послуг. У СРСР податок з обігу сплачувався в основному з товарів масового споживання і коливався від 2 до 10%. На горілчані та тютюнові вироби він становив у ціні товару 80%. При вилучені податку на додану вартість оподатковується різниця між виручкою та сумою витрат на сировину, напівфабрикати й послуги, отримані від постачальника. По суті при цьому оподатковується новостворена вартість (V + М).

В Україні з 1992 р. замість податку з обігу введений податок на додану вартість , але його ставка була надто високою — 28% (з 1995 р. — 20%), що стало одним з факторів зростання цін і зниження життєвого рівня населення. Цей вид податку поширюється не лише на додану вартість реалізації товарів, робіт і послуг, але й на обіг по бартеру й на безоплатне передання продукції будь-кому (в цьому разі її оцінюють за дрібними цінами), що можна вважати суттєвим резервом щодо подальшого зниження цін.

Податок на додану вартість (ПДВ) в Україні сплачується на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг. При цьому використовується уніфікована ставка податку (20% або 0%) та недостатньо широкий перелік податкових пільг.

Основним Законом України, який регулює відносини з оподаткування є Закон України «Про систему оподаткування». На його основі встановлюються, скасовуються й розмежовуються податки, збори та платежі, призначені для центрального й місцевих бюджетів.

Відповідно до цього закону, основними загальнодержавними податками. прийнятими за рішенням Верховної Ради України, є податок на прибуток підприємств і організацій, податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, прибутковий податок з громадян, державне мито, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та ін. З метою наповнення місцевих бюджетів сплачуються місцеві податки й збори — обов'язкові платежі, що встановлюються сільськими, селищними, міськими Радами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць і зараховуються до їх бюджетів.

Підприємства готельного господарства сплачують специфічний місцевий збір до місцевих бюджетів — готельний збір. Платниками готельного збору є фізичні особи, які проживають в готелях, кемпінгах, мотелях та інших приміщеннях готельного типу усіх форм власності, юридичні особи, що орендують зазначені приміщення. Ставки готельного збору в Україні встановлюється у високих розмірах — 10 - 20% від вартості розміщення або від вартості оренди готельного фонду (без вартості додаткових послуг і податку на додану вартість) за добу, що слід вважати зовнішнім (незалежним від якості роботи під­приємств готельного типу) фактором зростання готельних тарифів.

За своєю суттю готельний збір відрізняється від податку на додану вартість тим, що він повинен стягуватись одноразово (за першу добу проживання) та має суто цільове спрямування щодо використання - на потреби розвитку готельного господарства міста.

На жаль, в Україні готельний збір нараховується за кожну добу проживання, в тому числі й за неповну, і перераховується до місцевого бюджету готелями, кемпінгами, мотелями, гуртожитками для приїжджих та організаціями, яким належать приміщення готельного типу. Детальний аналіз цієї проблеми наведено далі.

У групі податків, зборів та інших податкових платежів, що входять до складу витрат обігу, головне місце посідають: внески до пенсійного .фонду України, внески до фондів соціального страхування, медичного страхування, захисту населення від безробіття, відрахування та збори на будівництво, ремонт та утримання автомобільних шляхів, податок з реклами

У групі обов'язкових платежів, що в межах нормативів (лімітів) сплачуються за рахунок витрат обігу, а понад нормативи — за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, слід визначити такі:

• плата за спеціальне використання природних ресурсів;

• плата за забруднення навколишнього середовища.