Теоретичний матеріал

1. Генезис та утворення держави східних слов’ян з центром у Києві

В історії Східної Європи Київська Русь має таке ж велике історичне значення. Як в історії Західної Європи імперія Карла Великого. Як держава Карла, франкська по суті, започаткувала окреме державне існування німців, французів, італійців, так і Русь, створена полянами-русичами, яких згодом почали називати українцями, дала поштовх не лише утворенню нових народностей - білорусів, суздальців-московитів, новгородсько-ільменської народності, а й їх державному виокремленню та зміцненню. Полоцьке, Володимиро-Суздальське князівства і Великий Новгород у XIII ст. формувалися як окремі держави окремих народів. І лише навала татар та загарбників-лицарів із Заходу загальмувала цей процес, знищивши паростки нових державних утворень. Від XIII ст. історичні шляхи колишніх земель Русі розійшлися, але історичний спадок Київської держави завжди тяжів та й продовжує тяжіти над усіма територіями, що входили до її складу. 1.1. основні теорії зародження державності у східних слов’ян. У науковій історичній та історико-юридичній літературі проблеми етногенезу (походження народів і державотворення) є найбільш складними і суперечливими. За відсутності якісних, 31 умотивованих джерел, як писемних, так і археологічних, у літературі з’явилася значна кількість наукових концепцій і гіпотез зародження державності у східних слов’ян. Звернімо увагу на основні теорії. Норманська теорія (виникла на поч. XVIII ст.; засновники: З. Байєр, Г. Міллер, А. Шльоцер) - суть - державність, як і саму назву Русь на київські землі принесли нормани (вихідці із Скандинавії), які за часів появи давньоруської централізованої держави здійснювали активну військову, торгівельну й політичну діяльність. Основні аргументи норманістів:

1) Русь отримала свою назву від Руотси. Так у середині XI ст. фіни називали шведів;

2) більшість імен руських послів, що зафіксовані у договорах з Візантією (911, 944 рр.) мають скандинавське походження - Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;

3) візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (бл. 950 р.) наводить як слов’янські , так і руські назви дніпровських порогів;

4) ісламські географи та мандрівники IX-X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов’ян»;

5) поєднання двох кольорів на національних прапорах Швеції та України - жовтого і синього.

Антинорманська теорія (виникла в др. пол. XVIII ст.; засновник М. Ломоносов) - суть - утворення держави у слов’ян відбулося завдяки глибинним економічним, соціальним та політичним процесам у середовищі слов’янської спільноти. Основні аргументи антинорманістів:

1) назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;

2) жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонорманське джерело, включаючи саги;

3) один з найвідоміших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840-880 рр.) чітко називає русів слов’янськими племенем;

4) археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького фактора»;

5) нормани не могли експортувати державність і державні структури у Східну Європу, оскільки в Скандинавії в цей період ще не завершився процес розпаду первіснообщинних відносин і були відсутні політичні інститути, як у східних слов’ян. Теорія пантюркізму (хозарська) (автор, професор Гарвардського університету (США), українець за походженням, О. Пріцак, деякі західні історики та археологи) - суть - поляни були не слов’янами, а різновидом хозар (іудейський Хозарський каганат - держава в 32 пониззях Дону та Волги, що існувала впродовж VII-X ст., розгромлена Святославом Хоробрим), а їхня київська гілка - спадкоємницею роду Кия, який заснував Київ у VIII ст. Виокремлюють також болгарську, торговельну та інші теорії походження Руської держави.

У цілому, кожна з теорій мала свої сильні і слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов’янське суспільство ще до літописного призивання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.

Передумови формування Київської держави:

1) етнічна спільність слов’янських племен;

2) намагання об’єднати сили для боротьби з кочівниками та Візантією;

3) посилення об’єднавчих тенденцій у суспільстві, укрупнення територіальних утворень вимагали нових методів і форм управління. Замість віча утверджується князівська влада - спочатку виборна, а потім спадкова;

4) поширення та визнання єдиної християнської віри;

5) економічні інтереси;

6) намагання позбавитися внутрішніх міжусобних війн;

7) провідна роль Києва, який став центром державотворення східних слов’ян.

Вітчизняні дослідники обстоюють думку, що Руська держава у своєму формуванні пройшла кілька етапів (Б. Рибаков, М. Брайчевський, М. Котляр, П. Толочко, В. Ричка):

1) родоплемінний устрій I - V ст. н. е. - роди, племена, старійшини, народні збори та інші елементи самоорганізації суспільства. Апогею ці процеси сягнули в антів;

2) військова демократія VI - VII ст. - союзи племен (поляни, дуліби, сіверяни) на чолі з військовими вождями: каганами, конунгами, найвідомішим з яких є Кий;

3) протодержави (союзи союзів) VII - IX ст. - Славія, Артанія, Куявія, Полуніч, Русь на чолі з князями з місцевих династій (Дір, Аскольд, Чорний, Рюрик); 33

4) ранньофеодальна монархічна держава Русь з центром у м. Києві - кін IX ст. (882 р.) - виникла внаслідок об’єднання Олегом у 882 р. північної Славії з центром у Новгороді та південної Полянії - Русі з центром у Києві.